Мої враження від Освенцима та Києва

Ось і промайнув 2017 рік, який був досить багатим на події. Найяскравішою з них стала для мене участь у міжнародному проекті “Історія починається в родині”. Завдяки проекту я отримав можливість відкрити нові місця, зустріти нових цікавих друзів. Разом ми побували у Львові, відвідали Вінницю під час проміжної зустрічі, помандрували Польщею, де побували в місті Освенцим, а наприкінці року зустрілися в Києві. Хотілось би поділитися своїми враженнями від останніх двох зустрічей.

Тож, почнемо з Освенцима – міста з дуже цікавою та вражаючою історією.

Основною метою нашого візиту було відвідування колишніх нацистських концентраційних таборів “Аушвіц” та “Аушвіц-Біркенау”. Зараз на території цих таборів знаходяться музеї, які приймають щороку тисячі відвідувачів з усього світу. Перше, що кидається в очі, коли підходиш до колишнього концентраційного табору “Аушвіц I” – залізний напис на воротах: Arbeit macht frei та багатокілометрові лінії колючого дроту, котрий за часів функціонування табору був електризований.

Під час екскурсії по цих історичних місцях наші обличчя переповнювались жахом від побаченого і почутого. Серед особистих речей ув’язнених, які зберігаються на території колишніх концтаборів, можна побачити усі ті речі, що необхідні звичайним людям у повсякденному житті: це і засоби гігієни, і посуд, і окуляри, і одяг, і взуття, і багато іншого. Сподіваючись на життя в новому місці, люди брали з собою все, що могло знадобитись, не очікуючи такого страшного обману.

Атмосфера в бараках, місцях страт, біля руїн газових камер та крематоріїв є до болю страшною і гнітючою. В одному з колишніх бараків “Аушвіц I” знаходиться книга пам’яті, на сторінках якої виписані імена усіх жертв концентраційного табору. Багато людей, які роздивляються сторінки цієї книги, знаходять там імена своїх родичів, які стали жертвами насильницької ідеології та брехливої нацистської пропаганди.

Після відвідування концтаборів на душі – біль, жах і крик до людського суспільства: “Ніколи більше не можна допускати такого страхіття в історії людства!”

Саме з такою думкою я повертався з Освенцима до Кракова, куди ми завітали наприкінці нашого перебування в Польщі. В Кракові ми мали нагоду ознайомитись з історією та архітектурою цього стародавнього міста.

Нашим останнім місцем зустрічі в 2017 році стало місто Київ.

Столиця України є досить багатою на історичні пам’ятки. Першим місцем нашої екскурсії в Києві був музей СБУ, де міститься величезна кількість документів та особистих справ, що свідчать про ув’язнення та розстріли мільйонів людей, які стали жертвами НКВС та КДБ. Там ми мали змогу особисто ознайомитись з документами, які ще досить нещодавно знаходились під грифом “секретно”.

Наступного дня ми відвідали Бабин Яр, який був місцем розстрілів багатьох мешканців Києва під час Другої Світової війни. Як не дивно, за радянських часів заборонялось приносити сюди квіти чи вшановувати пам’ять жертв іншими шляхами. Зараз тут досить багато меморіалів, присвячених жертвам Бабиного Яру. Серед них: дерев’яний хрест, встановлений в пам’ять про розстріляних гестапо членів ОУН, пам’ятник Олені Телізі, пам’ятник дітям, розстріляним в Бабиному Яру, пам’ятник жертвам серед ром. Найбільшим пам’ятником Бабиного Яру є пам’ятник розстріляним євреям, що має назву “Менора”.

Після екскурсії по Бабиному Яру, ми мали провести соцопитування серед відвідувачів цього місця. Основною метою соцопитування було дізнатися в людей, що для них значив Бабин Яр. Більшість з опитаних нами говорили, що це місце має дуже важливий історичний сенс і що воно є об’єктом пам’яті мільйонів людей. Одним з опитуваних виявився мешканець Ізраїлю, який приїхав відвідати місце пам’яті своїх предків. Для нього це місце дійсно важливе, зі своєю особливою енергетикою та атмосферою.

Тож, вітаю Вас з Новим 2018 Роком та Різдвом Христовим, бажаю, щоб Ви всі були здорові, щасливі, прагнули нових подорожей та відкриттів. З нетерпінням чекаю нашої зустрічі в Німеччині. Веселих свят і щасливого Нового року під мирним небом!