Родинні історії
Анна Г.
Інтерв’ю записано: Franziska Lamp Wien, Österreich 10.11.2020

Анна Г.

Витяг із інтерв’ю з Анною Г., в якому вона розповідає свою сімейну історію та ділиться спогадами про Другу світову війну та повоєнний період.

Я народилась у квітні 1929 року в общині Ауерсталь, що в Нижній Австрії. Того року було дуже холодно. Дерева змерзли і випало багато снігу. Моя найстарша сестра народилася в 1921 році, друга сестра – у 1926. Мої батьки також обоє народилися в Ауерсталі. Батько моєї матері був столяром, а моя бабуся  мала невелику крамничку. У родині мого батька всі були селянами. Моя мама вчилася в гімназії, а потім працювала вихователькою у Франції. Коли прийшла Перша світова війна, її на деякий час інтернували.

 

Пізніше в моїх батьків був продуктовий магазин і господарство з різними тваринами. Коли я вже була доросла, ми з моїм чоловіком переїхали до Відня, де народилася наша донька. З тих пір я живу там, а влітку – в Нижній Австрії, в селі.

© Anna H.: Ich (zweite von links) mit meinen Schwestern und Eltern
© Анна Г.: Я (друга зліва), мої батьки та сестри

 

Коли я згадую часи Другої світової війни, я згадую, що:

 

… я тоді ходила до школи [до 14 років – Ф. Л.]. За той час я небагато вивчила, бо вчителі постійно змінювалися. У 1945 році я вже закінчила школу.

 

… один сусід – ветеринар, який пішов на фронт лейтенантом – сказав своїй дружині, щоб вона отруїлася, якщо прийдуть радянські війська, «руські». І вона так і зробила, хоча чоловік потім повернувся з війни. Я сама майже не стикалася з радянськими солдатами. Деякі молоді дівчата втекли з німецькими солдатами. Потім радянські війська відізвали з Ауерсталя й вони квартирувалися в місті Ґензерндорф.

 

… на честь загиблих солдатів у нас проводили реквієм. Плели вінки, і ми писали на них імена загиблих. З моєї родини пропав безвісти мій двоюрідний брат, десь у Румунії, і так і не повернувся. Із родичів також загинув Леопольд М.

 

… в часи війни існувала гітлер’юґенд, до якої я теж входила. В Ауерсталі ми збиралися в партійному домі австрійської націонал-соціалістичної партії ДНСАП [не плутати з НСДАП, німецькою націонал-соціалістичною партією – прим. перекладача], марширували до спортмайданчика й робили гімнастику.

… упродовж року в Ауерсталі жили та працювали 20 французьких полонених [французьких військовополонених / примусових робітників – Ф. Л.]. Рано вранці проходив солдат і розподіляв французів по домах, де вони мали працювати. Увечері той самий солдат знову проходив, збирав усіх французів і відводив їх до колишньої танцювальної зали місцевого трактиру, де вони спали. Цим французам було дозволено купувати щось лише в продуктовому магазині бургомістра. Моя мама перекладала для них, адже вона знала французьку. У нас також був француз на ім’я Марсель, який працював у нашому господарстві і з яким ми добре порозумілися.

 

© Анна Г..: Моя сім’я і француз Марсель (третій зліва)

… дім моєї тітки з Відня розбомбили, а тоді вона переїхала до нас у село.

 

… вдома ми з моїми сестрами завжди мусили працювати. Наприклад, очищати картоплю, допомагати в магазині, сортувати продуктові картки: на каву, на цукор, на маргарин і таке інше. Спочатку вистачало всього пару карток, але потім раціони стали такими малими, що доводилося використовувати їх усі.

© Анна Г.: Я (справа) та мої сестри

 

Коли я згадую часи одразу після Другої світової війни, я згадую, що:

 

… потім прийшли радянські війська. Багато чого було знищено. Один із моїх двоюрідних братів був мисливцем і мав рушницю. Він залишив її в нас, бо його призвали на фронт. Коли радянські солдати побачили рушницю, один із них вистрілив у мого батька, але, на щастя, не поцілив. Ми тоді жили на початку села. Наша вчителька трудового навчання забрала нас до себе в підвал, де ми сховалися. Там ми сиділи на підлозі та спали. Ми були вдягнені у старі, довгі сукні, щоб радянські солдати думали, що ми старі. Певний час ми спали в сусідів. Ми не одразу змогли повернутися додому, тому що там радянські солдати приблизно два тижні ремонтували свої машини. Тільки після того, як вони згорнули свою автомайстерню, ми повернулися додому. Але всі тварини, яких ми тримали, на той момент уже зникли.

 

… ми з моїми сестрами постійно мали вирізати, сортувати та клеїти продуктові картки, з якими ми потім ішли до продовольчого комісаріату, щоб отримати дозвіл на купівлю продуктів. Взагалі, ми не голодували. Але і шніцель ми їли нечасто – лише двічі на рік.

 

… я почула Декларацію про незалежність Австрії по радіо, тому що телевізора ми тоді ще не мали.

 

© Anna H.: Meine Schwestern und ich (Mitte) / My sisters and I (second from the right)© Anna H.: Mein Vater/ My father© Anna H.: Meine Mutter/ My mother

Інтерв’ю подано мовою оригіналу або за допомогою транслітерації зі збереженням національних, регіональних та індивідуальних особливостей мовлення.

Spelling error report

The following text will be sent to our editors: