Олександр Салун
Олександр Салун

Інтерв’ю записано:

Маріуполь, Донецька обл.
10.02.2018

Позначки:


Олександр Салун ( мій дідусь) народився 20 січня 1942 року в селі Мурав'ї Новгород-Сіверського району, Чернігівської області. У метриці було виправлено з 1942 року на 1943 рік, щоб матір не забрали на роботи у Німеччину. Його батько воював у Зимову війну. Після повернення батьки одразу побралися. Під час окупації німцями батько не пішов у місцеву поліцію, але після звільнення радянськими військами його забрали під слідство і дуже сильно били.

Я, Салун Олександр . Народився в Чернігівській області Новгород – Сіверського району в 1942 році. Ну, відмінили мені один рік у зв’язку з тим, що матір хотіли відіслати на роботи у Німеччину. З цим був знятий один рік.

Коли батько пішов на війну?

Батько пішов на війну в 1939 році, коли почалась з Фінляндією війна. Але він був призваний до цього, служив у рядах радянської армії, a потім пішов вже в діючу армію. Воював у Фінляндії. Ну, з його розповідей, було дуже важко тому, що були сильні морози, одяг слабенький на солдатах.

Чи відрізнялась обмундирування офіцерів від солдатів?

А потім трошки пізніше офіцерам почали видавати  кожухи. Ці кожухи були чомусь білими. А ці «зозулі»,  так називали стрілків (ну, снайпери це, напевно, були), вони дуже сильно гналися за цими білими кожухами. Як у кожуху білому побачили, обов’язково роблять обстріл, вбивають людину. Це було дуже важко.

Чому радянську армія не могла без великих втрат окупувати Фінляндію?

І потім батько розповідав, як брали одне село, штурмували. Цілий батальйон підійшов до цього села.  Не могли підійти близько тому, що фіни дуже добрі стрілки, вони дуже мітко обстрілювали все це, і важко солдатам було підійти. Несли великі втрати. Зрештою, взяли це село, і були здивовані, що в будинках був кахель, було чисто, дуже красиво. Багато солдатів з села були здивовані, що ось так і так було у фінів. А ми жили в селах із зрубами, брудні, доріг не було. Ви ж знаєте про це. А потім ці «зозулі», вони в основному їздили на лижах. Обстрілювали з лиж в гірській місцевості. І нашим солдатам теж дали, привезли лижі. Щоб вони їздили на лижах, почали вчити їх. Хто? З села люди на лижах? Вони не могли. Із зброєю в руках не виходило. Поки вони навчились їздити все це на лижах і гнатися за цими стрілками, котрі так звані «зозулі».

Чому батько не воював у радянсько-німецьку війну?

Батько мій не пішов в армію у зв’язки з тим, що у Фінляндську війну його поранило. Було осколком відсічено п’яту на лівій нозі. Через це він не пішов у армію. Німець дуже швидко… І багато хто з села не пішов, не був призваний військоматом тому, що німець дуже скоро наступав. Військомати не встигали забирати людей на фронт.

Як ви жили під час окупації?

За розповідями моїх батьків жили дуже погано, звичайно. Так, як і при колгоспах, так і при німцях. Колгоспи німці не розпускали. Вони торгували з населенням. Привозили мило, гас давали. Загалом, був той самий колгосп, як і при німцях. Ну, німці, авжеж, дивували дуже сильно. Були в них машини. Їздили на дуже добрих хороших машинах, а селі, що там конях. Тільки коні і бездоріжжя. Люди були здивовані і багато хто хотів мати таку техніку. 

Жили ми під час окупації, мої батьки, в землянках. Тому, що село спалили майже дотла. З триста домів залишилось два будинки. Тому, що були вони соломою криті і дерев’яні, вони дуже добре горіли.

Контактувало місцеве населення з партизанами?

Партизани постійно в нічний час нападали на село тому, що треба було їм харчуватися. В селі під час війни був такий випадок: розповідають сільські жителі, що партизани переодяглись у поліцейську форму і ходили у підвали. Тому, що йшов обстріл і люди ховались у підвалах. Вони зайшли в один підвал, питають: «Хто тут партизан, або хто тут?». Одна жінка каже : «І мій в такій формі ходить, приходить». Ну, її одразу забрали партизани, вони ж були переодягнені. Ну, робили їй допит… І до такої міри, що кинули її в річку, утопили. Чоловік прийшов з поліції, питає: «Де моя дружина?». Батько жінки, відповідає: «Твою дружину вбили партизани». Знайшли її витягли, поховали. Він взяв зі злості німецькі підрозділи і повів туди, знаючи, де все це знаходиться. Тому, що місцеві все знали про партизан. І повів туди, на це стовписько там, де вони стояли або розташовувались. Напевно там влаштував бійню, перебив дуже багато партизан. Під час війни кудись зник, а куди ніхто не знає.

З вашої сім’ї йшли у місцеву поліцію?

В нашій сім’ї поліцаїв не було. Батька змушували, авжеж, йти в поліцію, давали гвинтівку, щоб він охороняв якісь об’єкти. Хресний і сусід були в поліції, але вони не воювали, тільки охороняли якісь об’єкти. Які? Я не знаю. 

Що було після звільнення Вашого села?

Після звільнення нашими військами нашого села почались чистки людей. Багато хто працювали з німцями тому, що жити треба було, працювали на німців. Також в мене хресний, Салун Іван, працював у поліції, ще Пустовойтов Олексій працював теж у поліції. Їх забрали одразу, дали десять років і погнали кудись не знаю, говорили в Сибір. Батька мого, він теж не був в поліції, але змушували бути в поліції. Його так як він чинив опір владі, котра окупувало село, взялись дивитися за ним. Не знаю як виразитися… Коротше кажучи, відіслали у Макіївку на допит, били здорово. Казав, папери змушували підписувати такі, що страшно було дивитись, одразу розстріляли б мене, але я їх не підписував. Били здорово. Цим він завжди скаржився до останніх свої днів, що в нього болить печінка. Ну, авжеж перевіряли лікарі. Виявляється, що печінка була відбита.